Ганна гром франкові Нагуєвичі Дрогобич Видавнича фірма «відродження» 2004 1




PDF просмотр
НазваниеГанна гром франкові Нагуєвичі Дрогобич Видавнича фірма «відродження» 2004 1
страница82/123
Дата02.12.2012
Размер1.49 Mb.
ТипДокументы
1   ...   78   79   80   81   82   83   84   85   ...   123

Після роботи в полі йшов на пиятику і до пізньої ночі там гу-
ляв. Додому йшов ледве теплий, ноги не слухалися. У роті пе-
ресохло, в шлунку пекло. Він дуже хотів пити. Прийшов додо-
му. Дружина вже спала. З ліжка не вставала. Пилип спитав її,
що є напитися. Вона відповіла, що під лавою, в холодному міс-
ці, щоб не скис, є борщ. П’яничка взяв горнятко, зачерпнув бор-
щу і випив. Жінка бачила, що він брав не з горщика, а з цебри-
ка питво, однак нічого не сказала. Коли ж він випив, вона спи-
тала,  чи  смачний  борщ.  Чоловік  сердито  відповів:  „Борщ,  як
борщ,  а  буряки  най  шляк  трафить“.  Жінка  в  душі  сміялася
з нього, бо він напився помий. „А як провчиш п’яницю? Та хоч
помиями!“
На вечорницях хлопці й дівчата змагалися, хто кого переспі-
ває коломийками, в розгадуванні загадок. Поверталися додому,
звичайно, парами, а незабаром і весілля грали.
181

Культурно-мистецьке життя
Воно  почалося  в  Нагуєвичах  на  початку  ХХ  століття,  коли
була  збудована  читальня  „Просвіти“,  яка  за  це  століття  мала
декілька назв: клуб, Будинок культури, а в наші дні – Народ-
ний дім „Просвіта“. Тепер уже молодь і селяни старшого віку
збиралися не по хатах на своєму кутку, а йшли до читальні.
Старші  ґазди  читали  газети,  журнали,  обговорювали  свої
господарські проблеми. Парубки й дівчата танцювали, грали ви-
стави, співали в хорі. Виконувалися твори на слова І. Франка,
Т. Шевченка та народні пісні, що співалися тоді в селі: „Їхав ко-
зак  на  війноньку“,  „Ой,  там  у  лузі  дорога  бита“,  „Ой,  садила
горішеньки і терен“, „Пливе качур по Дунаю“, „Ой, не жалуй,
моя мила, що я п’ю“, „Ой, надворі день біленький“ та ін.
Усі  вони  дуже  сумовиті,  бо  такою  була  доля  мого  народу:
сумна,  тривожна,  горем-лихом  обплутана,  а  пісня  була  розра-
дою, веселила селянинові душу, вселяла надію на краще життя.
Любов до рідного краю, рідного слова в пісні виливалися як про-
тест  проти  польського  панування,  проти  національного  і  соці-
ального гніту. Лише духовно багаті люди, патріоти могли в ті
роки шанувати й берегти свою мову і пісню, духовні скарби сво-
їх пращурів, дорожити ними й примножувати їх. Визвольні ідеї
минувшини  (козацькі  війни,  гайдамацькі  повстання,  рух  оп-
ришків) були для них прапором боротьби за своє слово, за пра-
во жити на своїй землі, а не бути наймитами захланних сусідів. 
Тому й чулися на весіллях, забавах пісні про героїв, що від-
дали своє життя за волю України: „Ой, попід гай зелененький
ходить Довбуш молоденький“, „Ой Морозе, Морозенку“, „Пісня
про Байду“, „Про Устима Кармелюка“ тощо. Вони зігрівали ду-
шу, підносили дух нагуєвичанина, розпрямляли його спину, що
182

хилилася під польським канчуком. Ці пісні рятували душі від
трухлявості, корозії підневільності, духовного й національного
збіднення. 
1907 р. був організований драматичний гурток, у якому бу-
ло 20  аматорів.  Керував  гуртком  Михайло  Хруник  (Атанасів).
Сюди  входили  брати  Григорій,  Микола,  Іван  Франки  (небожі
Каменяра), Ганна Чапля, Розалія Подляшецька, Михайло Твер-
довський,  Микола  Добрянський,  Василь  Хруник,  Василь  Лоєк
та інші. Це були ветерани нагуєвицької сцени. У їхньому вико-
нанні нагуєвичани дивилися вистави „Назар Стодоля“ Т. Шев-
ченка,  „Наталка  Полтавка“  І.  Котляревського,  „Невільник“
М. Кропивницького,  „Довбуш“  Г.  Хоткевича,  „Жидівка-вихре-
стка“ та ін.
У  40-их  роках  минулого  століття  до  їхнього  гурту  влилось
нове поповнення: Іван Франко, син Григорія, Михайло Дум’як,
Петро Макар, Іван Хруник, Іван Мацько. Вони звертаються до
драматичних творів І. Франка („Украдене щастя“, „Будка ч. 27“),
М. Старицького „Ой, не ходи, Грицю…“, „За двома зайцями“).
„З виставою  „Украдене  щастя“  ми  виїздили  на  возах  до Уня-
тич,– згадує учасниця драматичного гуртка Марія Дрогобицька
(д. Івана).– Вистава пройшла успішно. Роль Миколи Задорожно-
го виконував Іван Мацько, а Петро Макар – жандарма Михайла
Гурмана.
У час німецької окупації Юліян Фридер інсценізував повість
Адріана Кащенка „Борці за волю“. Молодь організувалася і по-
ставила цю виставу: Омелян Дум’як, Мирон Котик, Галина Ко-
тик, Марія Фридер, Йосип та Іван Бучки. Вистава була постав-
лена у стодолі Йосипа Бучка, пройшла з успіхом. Вдруге стави-
ли її юні аматори в Мошковій хаті, яка стояла пусткою, бо її
мешканців забрали до Дрогобицького гетто.
У травні 1946 р. на відзначення 30-их роковин від дня смерті
Івана Франка його небога Ганна (д. Григорія) підготувала й по-
ставила на сільській сцені п’єсу свого великого родича „Укра-
дене щастя“. Доповідь про життя й діяльність Каменяра прочи-
тав директор школи Степан Волох. 
Ганна Франко народилася 25 грудня 1918 р. Навчалася в На-
гуєвицькій народній школі. Далі вчитися батьки її не послали,
бо вчили молодшого сина Івана. Ганна працювала в домашньо-
му господарстві. Вона брала участь у культурно-освітній роботі
читальні  „Просвіта“.  Прекрасно  декламувала,  виступала  з  чи-
танням  поезій  І.  Франка:  „Каменяр“,  „Наймит“,  „Пісня  і  пра-
ця“;  членкиня  аматорського  гуртка.  Керувала  клубом.  Пам’я-
таю  її,  високу,  струнку,  гарну  дівчинку  в  чудових  вишитих
183
1   ...   78   79   80   81   82   83   84   85   ...   123

Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты


База данных защищена авторским правом ©referat.znate.ru 2014
обратиться к администрации
Школьные рефераты
Главная страница